Гра замість інструкцій на десятки аркушів. Як гейміфікація бізнесу підвищує продуктивність компанії

Граючи, співробітники глибше занурюються у бізнес-процеси компанії та легше знаходять рішення щодо виходу з кризи. Покрокова інструкція, як гейміфікувати бізнес.

Протягом робочого дня, поки люди не працюють, вони грають. Обід, зустрічі на каву чи смолтоки в курилках – усе це соціальні ігри, легалізовані компаніями, без яких вони втрачатимуть мотивованих працівників.

Гейміфікація бізнесу – це введення в робочі процеси ігрових форм, які допомагають розв’язувати певні завдання, особливо в кризових ситуаціях. Вона допомагає розкласти бізнес на дії, які можна швидко пояснити команді, і які будуть зрозумілі широкій масі людей. Застосовувати принципи гейміфікації – це прийняти, що люди працюють не лише заради зарплати, а й зарази атмосфери, яка їх мотивує, і яку можна створити завдяки робочим іграм.

Саме тому, розробляючи формули гейміфікації бізнесу, важливо брати до уваги всі типи мотивації людей, які працюватимуть на реалізацію проєкту: хтось грає задля трофеїв, хтось – грошей, уваги або похвали, хтось приходить працювати, щоб зібрати плітки й розказати їх удома. Зрештою, 85% співробітників компаній стають більш зацікавленими, якщо до їхньої роботи застосовують прийоми гри.

На чому базується гейміфікація

Всі основні технології, які приходять у бізнес, спочатку були апробовані у війнах. Першим ефективним гейміфкатором свого часу можна вважати Наполеона Бонапарта, який зміг застосувати до воєнних дій те, що ми нині називаємо проєктним менеджментом. До нього війни вели переважно на основі конкуренції між родами військ: піхота проти піхоти, кавалерія проти кавалерії тощо. А він залучав мобільні тактичні групи, які складалися з військових із різними навичками, і використовував їх для досягнення конкретної мети (зламати фланг, відрізати постачання, уразити цілі в тилу), щоб отримати тактичну перевагу для основних сил.

Як працює гейміфікація для бізнесу

Є виклики, які треба побороти. Менеджер формує проєктну групу з різних відділів, і вони розв’язують це завдання. Якщо потрібно більше перемог, то групу збирають частіше.

Для чого в таких випадках гейміфікація? Здебільшого люди ніколи не стикалися із кризовою ситуацією, яку мають розв’язати. Її треба розпланувати, змоделювати й доповнити певною мотивацією. Звичайно, багато часу надається цілям, підготовці, оцінюванню ситуації та ризиків, але, зрештою, на команду чекає дике поле, де кожен покладається одне на одного, і всі розуміють, що мають одну мету й одну перемогу. Страх невідомості – найбільший ворог будь-яких тріумфів і досягнень, а інструкції на 60 аркушів не надихають людей. Інша річ, якщо все це перетворити на гру.

Важливо розуміти, що сама по собі гейміфікація не дає прибутку. Вона конкретизує, як саме, у якому вигляді та хто цей прибуток заробить. А також що нас надихатиме та які метрики капіталізації будуть зібрані в процесі роботи.

Дошка з нотатками чи шахівниця: що краще у стратегічній перспективі

Головна ідея ігрових процесів – зрештою вбити дракона, врятувати принцесу і здобути золото. Це можна запланувати на завтра, а можна й через 5 років. Головне – мета, решта – це організація та координація. Якщо стратегічному менеджменту й раді директорів зручно використовувати для координації дошки, це добре. Проте настінні дошки більше пасують для операційних процесів і завдань. За ними важко зрозуміти стратегічну чи тактичну ситуацію, особливо без додаткових пояснень.

Стратегічну ситуацію краще відбивають тривимірні форми на кшталт шахівниць із фігурками. Попри всі технічні досягнення людства, їх досі використовують як в інженерній, так і у військовій справах, адже всі люблять макети. Завдяки ним можна показати, де в конкретному часі буде кожен співробітник і з яким завданням. Та й загалом, щонайменше можна зробити класне фото або взагалі розбити фігурку конкурента.

Хай це дошка чи шахівниця, а проте незмінне одне: завжди має бути зрозумілим кінцевий результат.

Як гейміфікувати бізнес: покрокова інструкція

Головне завдання будь-якої гейміфікації – перемогти чи допомогти своїй бізнес-стратегії. Мало власників бізнесів усвідомлює, що більшість фінансових моделей, із якими мають справу менеджери, незрозумілі для інших співробітників. Гра покликана описати вміст цих фінансових моделей і пояснити, як команда має здобути результат. Проблема в тому, що компанії рідко переглядають свої бізнес-стратегії, адже люди не люблять перечитувати. Але щоб стратегії працювали, їх треба постійно бачити й повторювати.

1. Зробіть макет компанії та перенесіть на нього все важливе: офіси, виробничі ланцюги, продукти, бренди, франшизи. Мету й потенційний видобуток завжди легше оцінювати відносно до чогось. Макет можна створити із будь-яких підручних матеріалів. Ми в компанії зазвичай працюємо з глиною.

2. Змоделюйте ситуацію. Окресліть оперативну ситуацію (клієнти, співробітники, конкуренти, партнери, ризики, тренди), зробіть припущення щодо розвитку ситуації найімовірнішим шляхом і малоймовірним (але найгіршим) та спробуйте спрогнозувати результати, які дістанете за рік.

3. Сформуйте перелік проєктів, які важливо реалізувати, щоб у поточній ситуації досягти визначеної мети. Їх завжди небагато.

4. Викличте команду й покажіть їм на макеті, як і що всім потрібно зробити. Потім запропонуйте співробітникам продемонструвати дії у своїй зоні відповідальності. Як людина показує на макеті, так вона гратиме в полі.

На фото зображено момент продажу компанії за очікуваної оцінки. На карті розставлені: опис ситуації, чинники зовнішнього середовища, бренди, франшизи, продукти, виробничі лінії, союзники, постачальники, а також основні цінності. Все, що ми плануємо застосувати для перемоги в цій грі.

Друга за важливістю річ у компанії – управління зарплатами. На фото зображено розподіл співробітників за важливістю та вартістю на рік. На площині зафіксовані типи й розміри мотивації, а також ігрова поведінка (кваліфікаційне зростання та карʼєрні ліфти).

Відмінність міжнародних компаній від українських полягає у відмові від матеріальної мотивації. Грошей надто багато, щоб вони становили реальну ігрову цінність, а тому важливішими є ознаки капіталізації, репутація та інші. Саме тому багатьом українцям незрозуміла практика великих іноземних компаній мати, умовно, 30 їдалень із різноманітними кухнями для співробітників. Насправді це легалізація ігрового часу на території компанії. Важливо, що у ваші ігри можуть грати не тільки співробітники, а й партнери, інвестори, а головне – клієнти.

Джерело: forbes.ua

Схожі статі

Опанувати нову навичку можна в будь-якому віці. Ось чому цьому варто повчитись у немовлят. Уривок з книжки «Початківці» Тома Вандербільта

Одного разу чотирьохрічна донька журналіста Тома Вандербільта запропонувала батькові зіграти в шахи. Він погодився, хоча й мав суттєву проблему: грати в шахи не вмів. Так…

Коментарі та відгуки

ukУкраїнська